Старі люди села Киселівка на Менщині кажуть: «Є свята грóзні (суворі, значить) – у ці дні робити важку роботу не можна, бо може бути якесь нещастя в родині чи в селі». У нас кажуть: «Це не так прáзний, як грóзний день».

Радять загалом у всі церковні свята не робити важкої роботи, не працювати в городі, не прати, не шити, не рубати дрова, не влаштовувати прибирання в хаті, не робити консервацію овочів на зиму, можна лише годувати худобу, готувати їжу, мити посуд.

На прохання назвати «грóзні дні» киселівські бабусі пригадували такі:

• святого Іллі 2 серпня
• Маковія 14 серпня
• Спас 19 серпня – тоді буває храм у Величківці
• Успіння Богородиці 28 серпня
• Усікновення 11 вересня – «не можна нічого рубать»
• Чуда Михаїла у вересні (19 вересня)
• Дмитра 8 листопада
• Миколи у грудні (19 грудня)
• святого Олексія у березні (розповіла Наталія Синюта, 1932 р.н.)
• Юрія-Григорія 6 травня
• Русальний великдень — «було щось таке»
• Великдень, Різдво, Благовіщення — «дак і так ясно, що свята», та інші

«Багато їх», – кажуть бабусі. «І коли в селі «храм» – то так, як велике свято».

День святого пророка Іллі 

У Киселівці вважали цей день 2 серпня великим і «грозним» святом. Пригадую, моя бабуся наперед казала, що на Іллі у городі нічого робить не будемо, бо це свято. А дід, хитро посміхаючись, додавав: 

– Колись люди казали: «Святий Ілля у воду насцяв, то вже після Іллі купатися в річці не можна. Бо вода в річках стає холодна.

І ми в цей день купатися не ходили. Однак після Іллі все одно купалися, милися в річці. У серпні саме починалася пора збирання врожаю на городі у спеку, дак без миття в річці неможливо було.

Ікона святого Іллі

Треба додати, що насправді сцяти в річку і в озера заборонялося. Коли ми дітьми купалися в річці Мені у 1980-х, серед нас ходила така приказка, що «хто в річку буде сцяти, у того мама рано помре». 

Ми з тої прикмети посміювались як «освічені» діти, але острах лишався у підсвідомості. І ще було розуміння, що таки справляти нужду в річку неправильно, бо колись люди і для пиття брали воду з річки. Тож ми за потреби вилазили з води і бігли за кущі, що росли на березі.

Свято Маковія 14 серпня

Ну не називали у нас це свято «Спасом»! «Маковія» та й усе. На щастя, я встигла обговорити це питання зі своєю бабусею, доки вона ще жива була. Це вже якщо почнете розпитувати хитромудро про три Спаси, то бабуся яка-небудь скаже: «А знаю, є ото ще три Спаси, онде в мене лежить календар церковний/перекидний, у ньому розписано». 

На Маковія усі бабусі Киселівки ще в 80-х і в 90-х роках пекли коржі в формі ромбів, обмазували їх медом із маком товченим. Моя бабуся теж їх робила. Такі коржі з маком і медом готувала вона лише для цього свята, один раз на рік. 

А протягом усього літа пекла вона для нас, онуків, щонеділі коржі круглої форми із хвилястими краями, схожі на сонечко, замішані на маргарині. Запивали ми їх молоком солодким (так називають у нас коров’яче молоко, бо козяче молоко має гіркуватий присмак). Іноді, дуже рідко, бабуся пекла вергуни. У Киселівці печиво «вергуни» було поширеним смаколиком для дітей.

На покуті

Ще на свято Маковія робили букети з квітів, і щоб обов’язково там була голівка сухого маку, він до цього свята вже дозрівав. Ці букети святили баби в церкві і ставили їх на покуті у вазі без води, або десь біля вхідних дверей, бо це як оберег від усякого зла. А коли не було можливості піти до церкви, все одно моя бабуся робила букет і ставила його на столі у вазі без води.

До речі, як оберіг ставили у вазі й квіти рослини Aconitum, її в Киселівці називають «чобітки». Кущ чобітків часто можна було побачити у квітниках біля хати, вони зацвітали у липні.

Свято Спаса 19 серпня

У селі на Спаса святять у церкві яблука, «ігруші» та мед у невеликій банці. У цей же день після церкви в Киселівці старі люди ходили на могилки поминати померлих, дехто і зараз лишає на могилах свячені яблука. 

Думаю, є підстави вважати, що саме древня традиція поминати на Спаса вплинула на те, що шматочки яблук потрапили до рецепту киселівського поминального колива: вода з медом і шматочками бубликів, хліба, яблука.

Після Спаса в Киселівці починали копати «ріпу», себто картоплю. Бо якщо серпень спекотний, то картопля попечеться в землі, а це втрата врожаю, лежати в погребі довго вона вже не буде, погниє.

Храм у Величківці

 «На Спаса підемо у Величківку на храм, до родичів», – казала бабуся, і я починала обдумувати,  у що мені вбратися. Про цю визначну подію розповім детально.

Преображеньску церкву села Величківка Менського району підірвали комуністи на початку ХХ ст., там і досі на тому місці величезна яма. Вцілів лише старий дуб, що кілька століть поспіль ріс біля того храму. Це дерево зараз узято під охорону як рослину-довгожителя.

Той самий дуб Фото Менського краєзнавчого музею

Храмове свято у Величківці кінця 1980-х – то була подія! Навіть із Чернігова приїздили родичі. Місцеві знали, що приїдуть на обід без усякого запрошення і готували багато всяких страв. Ми із Киселівки ходили туди пішки, бо це сусіднє село, якихось пару кілометрів. 

Враження починалися вже від перших хат Величківки. Місцеві господарі, що вже готові були до прийому гостей, виходили за ворота і сиділи на лавках в очікуванні. Так було прийнято. Ідеш вулицею – а всі на лавках сидять і запрошують знайомих зайти в гості. 

А родичі в нас там були не в одному дворі. То доводилось вибачатися, якщо ми хотіли відвідати когось першим, і обіцяти зайти на зворотньому шляху. Бо вже як сядеш за стіл, дак потім довго не вийдеш. 

І ще ми розділялися: дід ішов до своїх родичів, а ми з бабусею до її

Пригощали нас і м’ясними стравами, і рибними, і пирогами, і картоплею, і чого там тільки не було! Ну і випивка для дорослих, це обов’язково. Пару годин посидівши, ми вибачалися і йшли до інших родичів, де нас знову садовили за стіл, пригощали і наливали. Потім ще до інших родичів… Хто не міг витримати міру і врешті напивався на тому «храмі», того односельці або величківці під вечір привозили додому. Всяке було. Казали: «Ото нахрамувався!»

У 1990-х,  коли вже мені дозволено було ходити на танці, увечері того ж дня з киселівською молоддю ми ходили до Величківки на дискотеку. Там танці організовували у «кошарі» біля того-таки старого церковного дуба. Кошарою називали танцювальний майданчик, огороджений залізною сіткою. 

Свято Успіння

Наступне відоме бабусям Киселівки свято після Спаса — Успіння Богородиці. Віруючі ходили до церкви на святкову службу.

У цей день старі баби теж святили в церкві букети з квітів і цілющих трав. Це одне з грозних свят, коли треба утримуватись від тяжкої роботи.