Була я світилкою в 1983 році на весіллі мого хрещеного – родича мого батька. Весілля відбувалося в Киселівці Менського району Чернігівської області.
За місцевим звичаєм, світилкою може бути лише неповнолітня дівчинка з роду молодого, віком десь до 16 років. Мабуть, важливо для традиційно-магічного освячення шлюбу, щоб ця дійова особа весілля була невинною, чистою. Мені тоді було п’ять років.
Світилка носила такий артефакт, який називається «шабля» або «меч». Мою шаблю зробила моя ж бабуся Катерина Олещенко, 1927 року народження.
А ось що розповіла Наталія Синюта, 1932 року народження:
– Меч робили так: брали хліб круглий, відрізали низ, устромляли дві великі свічки, прикрашали барвінком по колу, застромляли дугу з лози і прикрашали її квітами живими або штучними залежно від пори року. Посередині хлібини застромляли справжню шаблю лезом догори і кріпили її. Ця шабля (стара козацька?) зберігалася в людей у Киселівці, її передавали один одному, але десь у 1980-х або 1990-х роках вона зникла.
Світилка за столом має сидіти коло молодого, а вже потім бояри. Свічки на «шаблі» запалюють під час посаду молодих за стіл і потім «шаблю» ставлять на стіл (в якусь посудину стійку мабуть).
У мене були на голові 2 великих банти зав’язані, а шабля на столі стояла дуже близько. Я нахилилася до столу, беручи їжу з тарілки, а бант загорівся. Та боярин, який сидів поруч, помітив і одразу долонями зажав полум’я. Я навіть нічого не встигла зрозуміти.
Отаке то було весілля, що навіть світилка загорілася! Ця пара і досі разом живе, хліб жує, вже онуків мають.
Пісні про світилку під час застільної перезви в Киселівці:
Світилочка пишна,
Як у саду вишня.
В саду вишня зеленесенька,
Світилочка молодесенька. Гу!
(Розповіла Наталія Синюта, 1932 року народження)
Інший варіант:
Світилочка пані,
Вечеряй із нами,
Не будь така пишна,
Як у саду вишня. Гу!
(Розповіла Євдокія Олещенко, 1919 року народження)
