На початку минулого століття не було інтернету, ґаджетів і соціальних мереж, які зараз забирають увесь вільний (і не тільки вільний) час підростаючого покоління. Але й тоді діти та підлітки не сумували.

Малят віком 1,5—2 роки гойдали на нозі, як на коні верхи, приказуючи:

Їхав, їхав пан, пан,

На конику сам, сам,

А за паном хлоп, хлоп,

На конику гоп-гоп.

Якщо маля за столом вередувало, не хотіло їсти, то годували його з широко відомим повчальним віршиком «Сорока-ворона». Виховна мета цього віршика полягала в тому, щоб дитина сама стала просити їжу, почуваючи себе обділеною. Якщо за столом сиділи й старші діти, розігрували сценку з годуванням їх з ложки.

Сорока-ворона

На припічку сиділа,

Діткам кашку варила.

Цьому дала 

І цьому дала,

А цьому (ім’я) не дала,

Бо він дрова не рубав,

Води не носив,

Кашку не варив!

Діток віком 4—6 років розважали, співаючи їм та навчаючи їх співати дитячі пісні: «Ходить гарбуз по городу», «Жили у бабусі два веселих гуся», «Ой на горі жито, сидить зайчик», «Я лисичка, я сестричка» (це пісня лисички з дитячої опери Миколи Лисенка), різдвяні колядки. 

Також розігрували рольові дитячі вистави за текстами цих пісень, діти показували їх дорослим на свята.

Дерев'яні іграшки – це не завжди про важке дитинство

Облаштовували для дітей «орелі» в садочку (виявляється, була ця стара назва підвісних гойдалок і в нашому регіоні). Найменших саджали в дерев’яні ночви, підвішені мотузками до міцної гілки дерева, найбільше для того придатні високі яблуні. Орелі для старших — це просто клали коротку дошку на мотузок, ніяк не закріплюючи.

Це орелі вже 80-х років

Для дітей віком 7—10 років взимку дорослі майстрували на льоду карусель із колеса, до якого прикріплювали довгі ворини, а до них — санки. Діти каталися.

Улітку в садках серед дерев грали у «квача», у «стукалки» (це жмурки, хованки), гойдалися на «орелях». Дівчата грали в «класи» — стрибали на одній нозі в квадрати, намальовані на землі, на вулиці.

А ще привчали змалку до праці. Для менших дітей це була теж розвага, вони спостерігали за роботою старших. 

Буде березовий сік

Дітям старшого віку вже давали відповідальні завдання, навчали ремеслам, ловити рибу, розрізняти і збирати гриби в лісі. Вони допомагали батькам поратись по господарству, дівчата ставали «няньками»: дивилися за меншими братами і сестрами.

За селом Киселівка Менського району в напрямку до Олександрівки Корюківського району був лісок, що звався «Коржова гора». Там дозволяли дітям збирати гриби без нагляду дорослих. А от до лісу «Мокриця», що від Киселівки у бік Домашлина, без дорослих забороняли ходити.

Діти віком 7–10 років пасли влітку гусей і качок, їх називали «гусятниками». На вигоні біля річки збиралися гусятники групами по 5–10 душ, разом гралися. Ходили босоніж, взуття не було.

Річка: і розваги, і робота

Дівчата вчилися плести вінки. Хлопці гралися «в ножика» (кидали ножа в землю, щоб застромився), багатші — у «цока» на гроші (мідним старим п’ятаком треба було поцілити й перевернути розкладені на землі дрібні гроші).

Усі разом грали у «мах-і-драла» (гра, схожа на бейсбол), у «свиню» (м’яч котять по землі, щоб він попав у ямку, яка відповідає кожному з учасників, у чию попаде, тому загадують якесь завдання: стрибнути, пробігтися тощо). 

Якщо поблизу пасли корів діди або старша молодь, вони навчали якогось ремесла, наприклад, плести кошики з лози, розповідали цікаві бувальщини, навчали пісень співати.

Записано за розповідями мого діда Михайла Олещенка, 1925 р.н., с. Киселівка Менського району Чернігівської області.

Цікаво, що і в 1980-ті роки дитячі розваги й виховання були майже ті самі. Ті ж дитячі пісні учив з нами дід Михайло, граючи на баяні. І гусей ми пасли, бігали і в квача, і в хованки, на дерева лазили, ходили і рибу ловити, і по гриби, і по господарству помагали. І в річці плавали, але обов’язково під наглядом дорослих. 

А ще майстрували з гілок верболозу лук і стріли, рвали реп’яхи і ліпили з них крісла, фігурки тварин. Каталися на велосипедах та читали книжки. Нам не дозволяли водити друзів до хати, як і ходити по сусідських дворах, ми всі гуляли переважно на вулиці, на лавках біля воріт. 

Гусятники

У дорщові дні читали книжки, вишивали, зашивали дірки на одязі, грілися на теплій печі, спали, бавилися з котом. А коли дорщ припинявся, — хлопчаки майстрували кораблики з паперу або дощечок і пускали їх плавати в калюжах.

Телевізор тоді майже нічого не показував: антена погано ловила сигнал, та й телеканалів було всього два-три. 

Фото з приватного архіву авторки