Про дивну дитячу гру 1930-х років розповідає на відео мій дід Михайло Олещенко, 1925 року народження, уродженець і житель Киселівки Менського району.

Нижче подаю текстову розшифровку цього відеозапису. Глядачів відео перепрошую за мою «французьку». Я намагалась гомоніти киселівським «а-каючим» діалектом, але в мене виходить суржик.

– Розкажіть мені, чи грали ви в футбол тоді?

– У футбол… тоді не було м’яча, такої гри.

– А у шо грали? Оце про цю гру із гілками розкажіть мені.

– Оце ж із гілкою. 

– На дві команди ділились, да? «Гóрод» і.. («поле»).

– На палку помірялись, кому оставатися в «гóроді», а кому, значить, у «полі» буть. І тоді вже ж ті, шо в городі, один підкидає м’яч, а другий гілкою попадає. Як попав, м’яч полетів же, а хтось може переймав його в полі – той уже виходить із поля. А цей, шо у м’яч попадав, значить цей уже іде в поле тоді.

– Біжить, да?

– От… Потім знов, значить, хтось м’яч  підгилить так, шо знов хтось попаде в м’яч.

– Значить, той, шо кидає м’яч, — із другої команди людина, да? 

– Я вже позабував. З другої чи з цієї самої. 

– Ну він, як попав по м’ячу чи не попав, должен бігти, да? Туди.

– Ну оце ж я ж кажу, шо хто по м’ячу попав гілкою цією, попав — там у городі хтось уже ж поймав м’яч, значить той з поля виходить. А цей іде тоді вже в поле. А ці в городі, значить, хто підгилював м’яч, підкидав, той бере гілку цю, палку, — цей уже попадає по м’ячу. А тей, хто ловив у полі його м’яч, цей підгилює. 

– Підгилює — це шо значить? Кидає? 

– Ну да, підкидає. Не високо ж кидає, а підкидає так, шоб можна було по йому попасти, по м’ячу.

– Палкою, да? Гілкою називають.

– Да. Гілкою попасти. Промахнувсь — значить другий раз йому підгилює, третій раз. 

– До трьох раз? Три спроби?

– Там було так, шо рідко хто не попадав по м’ячу. Уже ж приспособлювались так шоб попасти. 

– Він должен бігти куди? Туди на поле іншої команди?

– Да, на поле іншої команди. А там уже ж на тому полі якийсь знак такий, шо до його дотронуться треба чи його оббігти. 

– І назад вернуться?

– І назад вернуться, да. І шоб же ж під час бігу м’ячом сим, шо підгилювавсь, шоб м’ячом цим не попали по йому. 

– А хто виграє? Хто програв, хто виграв, як це визначають?

– Вже не помню я. Поки всі ж поб’ють м’яч, ті, шо в гóроді. Коли не попали, значить, другий захóд, то вже попадають. А як в когось попали м’ячем, того, хто вибігається… А було, шо не попав по м’ячу і побіг, а той хто підгилював м’яч, підкидав, цей як ухватив (м’яч) да попав по йому,  значить всьо, той програв. Команда ж програла. Так треба, шоб попали по м’ячу чи по тому, хто бігає. 

– А, то по тому, хто біжить, стараються попасти ще м’ячем? Якшо він промазав, да, він біжить, а по йому тим м’ячем стараються попасти?

– Да. А ото так у нас називалась ся гра в «мах-і-драла». Мах — і драла. Значить, попав чи не попав, а треба бігти. А той же, хто підкидав м’яч, підгилював, — за м’яч да треба м’ячем попасти по тому, хто гилкою промахнувся.

– Ага, ну а якшо не попаде, значить їхня команда програла?

– Да.

– І видно щитали тоді бали, як ото у футболі щитають? Яка команда скільки раз попала чи не попала? Видно щот якийсь вівся?

– Ну якось же щитали, не знаю як. 

– А скільки людей грало в цю гру? Багато должно буть людей?

– Ну скільки… Тоді дітей було на кожний вулиці, було у кожной сім’ї по троє дітей, по четверо, по п’ятеро, так команда із однієї вулиці назбирувалась чоловік десять. Тоді вже ж на дві команди ділилися. По три, по чотири чоловіки в команді. Це на дві команди. А дітей тоді було на вулиці по багато.

– Дак це грались пастушки і у свята тоже, видно, гралися? Чи свят тоді в савєтьске врем’я не було як таких?

– Тоді гусей пасли. Там де гусей пасли, на болоті на тому, тоже там у нас ото «на бугрі» називалось. Так там же ж було сухо і рівно, поки не навалили там глини (далі нерозбірливо). Так там же ж на болоті тоже якусь гру організовували.

Гра «в цока» на гроші

– А оце ще раз об’ясніть, як грали в цока?.. Я не дуже зрозуміла. Брали оцей, ви кажете, мідний п’ятак, а на землі… (розкладали монети). Ну от ви мені розказали тіки шо.

– А, у цока. Ну на землі ж клали там, так, де голе десь місце. 

– Мідний п’ятак один береться?

– То вже в цока того, то вже грошова гра. Так не завжди всі там в його, в цока того, і грали. Там було шо таким важким п’ятаком мідним красним (показує рукою розмір біля 5 см), дак понабивалися вже ж тії ж гроші. 

Пояснення від авторки інтерв’ю: мідний п’ятак кидали в монету так, щоб монета, яка лежить на землі, перевернулася. Якщо це вдавалося — той, хто кидав п’ятак, забирав її собі. І продовжував кидати п’ятак. Якщо не вдавалося — тоді вже інший учасник випробовував свою вдачу.