Педіатричне відділення Сватівської багатопрофільної лікарні працює цілодобово без вихідних та свят. Одночасно тут можуть лікувати 20 дітей від 0 до 18 років. Журналісти Сватове.City поцікавилися в однієї із санітарок, як в карантин змінився графік роботи, наскільки важко працювати з хворими дітьми і що робити, коли дитина боїться уколів або плаче вночі. А ще запитали про зарплату санітарки і чому на цю посаду не йдуть чоловіки.
З початку карантину вже чотири місяці працюємо подобово
Людмила Красій працює санітаркою у Сватівській районній лікарні вже 12 років. У педіатричному відділенні з 2016, а раніше працювала санітаркою у відділенні трансфузіології.
— Перейшла сюди працювати, бо мене графік роботи влаштовує. Тут працюють позмінно — день, ніч, дві доби вдома. Правда, з початком карантину ми вже чотири місяці працюємо подобово. Так вирішив колектив, а керівництво лікарні погодилося. Це пов’язано з тим, що стало складніше добиратися до роботи, бо не ходять маршрутки, — каже Людмила.
Хоча, за словами санітарки, працювати добу важче, ніж 12 годин, але працівники вже втягнулися і їм так зручніше. За таким графіком працюють тільки санітарки і медсестри, а лікарі — як і раніше.
— Коли після зміни я приходжу додому, то в цей день мені обов’язково треба поспати. Без сну можу витримати тільки до обіду. Недарма в народі такий день називають «відсипним». Але потім я два дні спокійно можу займатися домашніми справами, — розповідає співрозмовниця.
На карантині частіше роблять генеральне прибирання і кварцування
Людмила каже, в обов’язки санітарки входить насамперед підтримка чистоти та порядку у відділенні. Вона прибирає в усіх палатах, приміщеннях медичного персоналу, коридорі, допоміжних приміщеннях, санітарних кімнатах. Під час карантину частіше стали робити генеральне прибирання та кварцувати приміщення. Ще після виписки вилікуваного у палаті обов’язково проводить дезінфекцію і кварцування.
У обов’язки санітарки також входить годування хворих. Людмила каже, коли повертається із харчоблоку, то вже у відділенні обов’язково проводить дезінфекцію зовнішньої поверхні посуду із їжею. Також роздає їжу, прибирає столи, миє посуд, наводить порядок у буфетній.
Робити уколи дітей вмовляємо різними способами
Через те, що у зміні чергує тільки одна медсестра, то санітарка часто допомагає їй під час проведення різних лікувальних процедур.
— Не будемо забувати, що у нас дитяче відділення. Мами лежать у палатах тільки з немовлятами. Ще мами можуть супроводжувати своїх дітей під час лікування до шестирічного віку. За правилами з шести років дитина вже лікується сама. Хоча ви ж розумієте, що 6-8 років — це ще замалий вік для самостійного перебування дитини. Діти здебільшого бояться лікувальних процедур. Тому часто допомагаємо медсестрі, коли треба поставити дитині клізму, катетер чи зонд. Такі процедури зазвичай відлякують дітей. Тому часто доводиться вмовляти як дитину, так і маму. Потім прибираємо після процедури. Також більшість дітей бояться уколів. Теж умовляємо різними способами — відволікаємо чимось, розповідаємо, що потрібно лікуватися, аби швидше піти додому, — розповідає Людмила.
Ще санітарки під час чергування слідкують за дітьми, особливо вночі. Деякі діти бояться темряви чи сумують за батьками. Іноді вночі прокидаються і плачуть. Тоді чергові санітарки та медсестри заспокоюють дитину. Буває, що сидять біля ліжка, поки дитина не засне знову.
— Дитина має відчувати, що її не покинули напризволяще, що вона тут не сама і що вона у безпеці. І казки розповідаємо, і пісні співаємо, і іграшками граємося, — сміється Люда. — Також допомагаємо дітям здати необхідні аналізи, заправити ліжко, пригоститися смаколиками, які передали з дому. Але загалом дітям, що лежать самі, нудно. Тому вони часто ходять слідком і намагаються привернути до себе увагу. Якщо старші діти можуть користуватися смартфонами або планшетами — у нас вільний доступ до Wi-Fi, то маленькі — можуть тільки ввечері подивитися телевізор.
Лікар-педіатр Світлана Писаренко (справа) під час обходу
Також санітарки часто допомагають самим мамам. За словами співрозмовниці, мами теж бувають різні, як і діти. Є такі, що постійно слідкують за своїми дітьми. А є такі, яким потрібно нагадувати, коли купати дитину, коли прати дитячий одяг, поприбирати на ліжку чи у тумбочці.
— Ще я слідкую, щоб у холодильниках був порядок. Їх у нас два — один для продуктів і окремий для молочки. Під час карантину відвідування для родичів обмежене. Вони можуть тільки принести якісь речі для дитини чи мами, а ще передати харчі. Передачу ми кладемо в окремі пакети і відносимо у палату. Продукти в холодильниках теж зберігаються в окремих пакетах із написами та маркуванням, — розповідає співрозмовниця.
Найважчою у своїй роботі Людмила вважає моральну сторону. За її словами, важко спостерігати, коли деякі мами не завжди належно доглядають за дитиною. Та найбільше її серце крається, коли в одній палаті лікуються діти з родин, що мають різний достаток.
— Важко спостерігати, як іноді дитина з бідної родини дивиться, що їдять по сусідству. Бо деякі екзотичні продукти або смаколики вона в житті не бачила і не куштувала. Відразу відчувається велика соціальна різниця між різними верствами населення. Медпрацівникам заборонено пригощати дітей. За правилами ми годуємо їх лише лікарняною їжею, — каже Людмила.
Чому чоловіки не йдуть у райлікарню санітарами
Санітарки районних лікарень сьогодні отримують зарплатню трохи більше мінімальної. Після сплати податків на руки виходить 4300 гривень — набігають доплати за вихідні дні, нічні зміни, шкідливість тощо. Захисні маски і рукавички на роботі видають. Ще є спеціальні костюми для генерального прибирання приміщень.
На питання, чому чоловіки не йдуть працювати на таку роботу, Людмила відповідає: «Мабуть, через те, що чоловіки вважають себе дуже гордими, аби працювати у цій сфері. Ще з давніх-давен завжди були сестри милосердя, бо на такій роботі необхідне неабияке терпіння. Сьогодні чоловіки працюють санітарами у спеціалізованих клініках, — наприклад, у психлікарнях. Мабуть, тільки тому, що там здебільшого виконують наглядову функцію, і навряд чи їхні обов’язки співпадають з моїми».
