У своєму Twitter-акаунті американський лікар Крейг Спенсер поділився тим, як виглядає один день із життя лікаря-реаніматолога під час пандемії коронавіруса. Він живе та працює у Нью-Йорку, а у 2015 році допомагав боротися із лихоманкою Ебола у Західній Африці. 

***

Прокидаюсь о 6:30 ранку. Обов’язково маю приготувати побільше кави, щоб вистачило на цілий день, адже кав’ярня біля лікарні закрита. Starbucks теж. Все зачинено. Поки йду на роботу, складається враження, що сьогодні неділя. На вулиці нікого. Можливо, все через холодний дощ. Або тому що ще рання година. Але все одно це добре.

***

Приходжу на свою зміну о 8 ранку. Спокій ранкових вулиць відразу зникає. Яскраві флуоресцентні лампи у відділенні швидкої допомоги відбиваються від захисних окулярів кожного. Чутно какофонію з кашлю. Ти зупиняєшся. Надягаєш маску. Заходиш всередину.

***

Отримуєш призначення від попередньої команди, але майже кожен пацієнт зі схожими симптомами — неважливо, молодий чи старий: кашель, задишка, лихоманка. Сильно непокоїть одна пацієнтка — їй настільки складно дихати, що навіть з максимум кисню, який ми можемо їй дати, все одно дихає дуже швидко.

***

Негайно оцінюєш цю пацієнтку. Зрозуміло, що це, і що має відбутися. У вас тривала і чесна дискусія з пацієнткою та родиною по телефону. Краще перевести її на інтенсивну терапію зараз, перш ніж все погіршиться. Починаєш готуватися, але ...

***

Отримую повідомлення про ще одного пацієнта у важкому стані. Біжу до нього. Йому дуже погано, його нудить. Пацієнта також потрібно покласти в палату інтенсивної терапії. Двоє хворих, у палатах поруч, обом ставлять дихальну трубку. Ще навіть не 10 ранку.

***

Упродовж усієї зміни майже кожну годину відбувається наступне. Повідомлення про стан: пацієнт у важкому стані, задишка, лихоманка. Рівень кисню 88%. Повідомлення про стан: низький кров’яний тиск, задишка, низький вміст кисню. Повідомлення про стан: мало кисню, не може дихати. Лихоманка. І так весь день...

***

У якийсь момент після 12-ї розумію, що не пив воду увесь цей час. Знімати маску — страшно. Це єдине, що захищає вас. Звичайно, можна протриматися і довше — у Західній Африці під час спалаху лихоманки Ебола проводили години в костюмі без води. Ще один пацієнт...

***

Через декілька годин все ж потрібно поїсти. Ресторан через дорогу закритий. Правильно, все закрито. Але, на щастя, кафетерій у лікарні працює. Хапаєш щось, миєш руки (двічі), обережно знімаєш маску і їси настільки швидко, наскільки це можливо. Повертаєшся. Надягаєш маску. Заходиш всередину.

***

Майже всі пацієнти сьогодні однакові. Ми припускаємо, що у всіх COVID-19. Носимо одноразові халати, захисні окуляри та маски при кожному огляді. Весь день. Це єдиний спосіб залишатися у безпеці. Куди поділися всі хворі з інфарктом та апендицитом? Кругом лише коронавірус.

***

Коли зміна закінчується, пишу направлення для наступної команди. Це все COVID-19. За останній тиждень ми всі вивчили симптоми — низький рівень кисню, лімфопенія, підвищений D-димер. Друзів хвилює, як і мене, хвилює нестача засобів індивідуального захисту в місті. У лікарнях закінчуються апарати ШВЛ.

***

Перед тим, як піти, витираю УСІ свої речі. Телефон. Бейдж. Гаманець. Чашка для кави. Затопити все у хлорці, заховати в пакет. Не ризикуйте. Впевнений, що обробив усе? На всяк випадок зроби це ще раз. Не можна бути занадто обережним у такій ситуації.

***

Виходжу, знімаю маску. Відчуваю себе оголеними та вразливим. Досі йде дощ, але хочеться піти додому пішки. Це видається безпечнішим, ніж їхати на метро або автобусі. До того ж, треба відійти від усього цього. Вулиці порожні. Це прямо протилежно тому, що відбувається у лікарні. Може, люди не знають?

***

Повертаюсь додому. Роздягаюсь у під’їзді (це нормально, сусіди знають, чим я займаюсь). Все в пакет. Дружина намагається утримати подалі маленьку доньку. Але вона не бачила мене днями, тому це дуже важко. Біжу в душ. Треба змити все це з себе. Ніколи не був таким щасливим. Нарешті час для сім’ї.

***

Думаю над тим, що насправді важко зрозуміти, наскільки ситуація погана. І наскільки вона погіршиться — якщо бачиш лише порожні вулиці. Лікарні зовсім скоро повністю заповняться. У нас закінчуються апарати ШВЛ. Сирени швидкої допомоги не затихають.

***

Усі, кого ми наразі лікуємо, були інфіковані тиждень тому або більше. Кількість хворих безсумнівно зросте протягом ночі — так відбувається протягом останніх кількох днів. Буде більше пацієнтів, які потребують постійного нагляду. Ще більшій кількості знадобиться вентиляція легень.

***

Ми запізнилися і не змогли повністю зупинити цей вірус. Але ми можемо сповільнити його поширення. Вірус не може заразити тих, з ким він ніколи не контактував. Залишайтеся вдома. Соціальна дистанція — це єдине, що врятує нас зараз. Мене хвилює не стільки економічний вплив, скільки наша здатність і далі рятувати життя.

***

Хтось каже, що вірусу немає. Він є.

Хтось каже, що він не такий страшний. Це не так.

Хтось каже, що вірус тебе не вб’є. Він може це зробити.

Я пережив лихоманку Ебола. Я боюся COVID-19.

Робіть те, що від вас залежить. Залишайтеся вдома. Залишайтеся в безпеці.

Кожного дня я приходитиму на роботу заради вас.

Якщо ви або ваші родичі чи знайомі працюєте в українських лікарнях і готові поділитися тим, що відбувається там (можна анонімно), напишіть нашому головному редактору на Facebook.