Жмеринка – місто залізничників на Поділлі, яке славиться своїм залізничним вокзалом у всьому світі. У 2015 році вокзал зарахували до 15-ки кращих вокзалів світу, який збудовано у вигляді славетного корабля, що прямує до Одеси. Однак не кожен знає, що жмеринський вокзал у всі часи славився і своїм чудовим рестораном.
Жмеринка.City вдалося поспілкуватися з колишнім шеф-кухарем ресторану на вокзалі станції Жмеринка Іваном Федоровичем Коновалом, який розповів журналістам історію свого життя і розкрив маленькі секрети царського ресторану.
Іван Коновал
Один з найбільших ентузіастів справжнього кулінарного мистецтва у рідному місті розповів, що високоповажні гості, подорожуючи просторами колишнього радянського союзу, могли не завжди зупинятися у Харкові чи Києві, проте у Жмеринці вони не зупинитися не могли...
– Іване Федоровичу, скажіть, будь ласка, з чим у Вас асоціюється наш залізничний вокзал?
– О! Так це ж «Ворота Європи»! – не задумуючись відповідає чоловік. – Високі просторі вестибюлі, холи, зали очікування і шикарний ресторан, у якому в радянські часи відсвяткувати якусь урочисту подію вважалося особливим шиком. Це був майже Метрополь з масивними дубовими дверима висотою в 4 метри, колосальних розмірів залом з величезними вікнами, витонченою ліпниною на стінах і стелі у вигляді звивистих водоростей…
– Кажуть, що у царській залі зупинявся перепочити і пообідати сам цар, поки змінювався локомотив його поїзда, чи дійсно це так?
– Звичайно. А пізніше там розташовувалася зала для депутатів Верховної Ради СРСР, в якій проїздом зупинялися і Хрущов, і Брежнєв, і Андропов. Добре пригадується як зупинявся на вокзалі герой Громадянської війни, один із перших Маршалів Радянського Союзу Климентій Ворошилов. Часто-густо «еліта» не заходила до ресторану, а до вагонів посильні підносили замовлення і пакунки із сиром, маслом та вершками Жмеринського масло-сир заводу.
– Чому обрали собі саме таку професію, і чим керувалися при виборі?
– Готувати завжди любив і люблю. З відзнакою закінчив Вінницький технікум громадського харчування, а згодом підвищив кваліфікацію у Київському інституті. Кар’єра моя розпочалася на кухні ресторану звичайним учнем повара. І навіть 5 років служби в лавах Радянської армії не змогли змінити мого вибору – у 1956 році повернувся до ресторану, а вже через 3 роки очолив посаду завідуючим виробництвом. Так уже сталося в житті, працюючи, зумів пережити 23 директора.
– Чи могли пересічні громадяни харчуватися у ресторані?
– Так, звичайно, відвідували ресторан усі залізничники, жмеринчани. Кожного кварталу проводилися виставки-продажі різноманітних страв, які можна було спробувати на місці або купити.
– Назвіть Ваші коронні страви, які покорили серце не лише відвідувачів, але й Вашої дружини?
– Найкраще вдаються заливні і фаршировані страви, ковбаски по-жмеринськи, бістро по-жмеринськи. Будучи у 1975 році в Фінляндії, запозичив для нашого ресторану рецепт закуски по-шведськи, яку також полюбили жителі нашого міста. Вишукані страви, випічка, солодощі, торти завжди залишалися бажаними у кожному домі.
Із щирою посмішкою згадує Іван Федорович свою улюблену роботу та працівників ресторану, яких у той час було немало-небагато – 290! Розповідаючи свою історію, він згадав імена і прізвища усіх, хто вкладав душу і серце у кулінарні шедеври того часу.
Користуючись нагодою зустрічі з такою унікальною людиною, ми не могли не запитати у нього рецепту чогось смачненького, особливо напередодні новорічних свят. Залюбки ділимося і з нашими читачами.
Із записок шеф-майстра
