Олександр Савченко — корінний луганчанин. Йому 29 років. Разом з дружиною Іриною, чотирирічною дочкою Катею та меншим братом Павлом покинув Луганськ і переїхав до Сватового.
Каже, що до війни знав про наше місто тільки з уроків географії. Але з початком військових дій про Сватове ходили легенди, бо тут діяла самооборона. Тому про вибір місця проживання питання не стояло. На час приїзду друзі вже знайшли житло, де й сьогодні родина Савченків почувається комфортно.
Батьки Олександра залишилися в Луганську.
Не відмовляли, але й не допомагали
— Я все життя прожив у Луганську. Займатися спортом почав у сім років разом з братом Павлом, який на рік молодший. Пізніше обрали тайський бокс. А з 15-ти років був у складі обласної команди. Кандидат в майстри спорту з тайського боксу, призер Чемпіонату України. Тренерів у мене було багато, але найбільше вдячний В’ячеславу Куликову. Ми поважали його за те, що не був «жадібний» на спортивному рівні. Якщо бачив, що чогось не додає, то направляв до іншого тренера повчитися. На жаль, сьогодні втратив з ним зв’язок.
Олександр Савченко
Коли ми приїхали до Сватового, постало питання чим займатися. Вирішили займатися тим, що виходить найкраще, хоча раніше і не думав про тренерську роботу. На той час я вже закінчив коледж за спеціальністю фізичне виховання. А от до університету вступив тільки цього року. Мабуть, на це вплинуло те, що з січня 2015 року я працюю тренером у клубі.
У 2014 році, разом з братом самотужки організували спортивну секцію для дітей. Починати було непросто. Потрібна була спортивна зала. Тому стукалися у всі двері. Нам не відмовляли, усміхалися, казали, що ми молодці та на цьому все закінчувалося.
Олександр та Павло з вихованцями
Мер дозволив тренуватися в спортзалі Міського клубу культури. Щоб набрати дітвору, ходили по школах, агітували, розносили запрошення. Спочатку раділи і 10 учням, а сьогодні їх уже 50. Наймолодшим по 7 років.
Допомогу, яку отримували як переселенці, витрачали на екіпіровку
Спочатку ми брали за тренування по 75 гривень в місяць з кожного учня. Зрозуміло, що цих грошей не вистачало, тому всю необхідну екіпіровку купували за власні гроші.
Майже всю допомогу, яку отримували як переселенці, витрачали на захисну екіпіровку для дітей. Дружина навіть сварила за це. Але бокс — контактний вид спорту, і є великий ризик отримати травму. Так що починали працювати на чистому ентузіазмі.
Окрім тайського боксу вирішили тренувати за напрямками кікбоксинг і бокс. Справа в тому, що «тайців» в області практично немає. Раніше були гарні команди в Луганську, Краснодоні, Стаханові. Сьогодні ж ці міста залишаються по той бік фронту. Проте дуже багато команд з кікбоксингу та боксу.
Дітям недостатньо просто тренуватися, аби досягти бажаних результатів. Їм потрібно обов’язково брати участь у змаганнях. Як каже сватівський тренер з вільної боротьби Володимир Костяник, у якого не один десяток років тренерської роботи, потрібен «котел». Сьогодні треную сам, бо Паша переїхав зі Сватового. За чотири роки роботи вже є випускники, є певні досягнення. Дехто зі сватівських спортсменів входить до збірної команди області.
Головне, щоб здорових людей було більше
Звісно, не всі здатні досягати високих результатів. Та в спорті це закономірно. Але те, що сватівських боксерів вже знають не тільки в області, а і в Україні — це факт. Наприклад, Артем Ольховий був чемпіоном Всеукраїнського турніру з кікбоксингу у своїй ваговій категорії. Сьогодні він вчиться в університеті за спеціальністю фізичне виховання. Наразі Діма Трембак готується до чемпіонату України серед юніорів по боксу, який незабаром відбудеться в Житомирі. Високі результати показував Олексій Скиртач, але, на жаль, отримав травму. Звісно, це лідери, але саме на них рівняються інші.
Ходять до нас і дівчата. Беруть участь в обласних турнірах. Та головне навіть не перемога на змаганнях, головне — щоб діти відірвалися від комп’ютерів і зробили щось корисне для себе, для свого здоров’я. Як каже той же Володимир Костяник, «одного поета на тисячу чоловік може і достатньо, а от здорових людей має бути більше».
Кожне заняття я тренуюсь разом із дітьми, бо вважаю особистий приклад кращим стимулом для дітей. Діти займаються безкоштовно. Місто купило нам екіпіровку, спортивне устаткування, і головне — ринг.
Відтепер ми щороку проводимо у Сватовому турнір з кікбоксингу. Приїздять команди не тільки з Луганської, а і з Донецької та Харківської областей. Тренери кажуть, що спеціально готуються до сватівського турніру, бо він завжди проходить на високому рівні. Ми теж готуємося. Хочу побажати батькам юних спортсменів обов’язково відвідувати такі змагання і підтримувати своїх дітей, бо це їм дуже потрібно.
