Сьогоді – 104-та річниця бою під Крутами. Майже три роки тому Сусіди.City вирішили переглянути одну з найгучніших прем’єр того часу вітчизняного кінематографу – фільм «Крути 1918». Згадуємо про враження і нагадуємо про трагічну й героїчну сторінку історії нашої Вітчизни.

Бій під Крутами відбувся у січні 1918 року. Тоді чотиритисячну російську Червону гвардію Міхаіла Муравйова п’ять годин стримували близько 400 київських курсантів і вояків «Вільного козацтва». У полон до росіян потрапили 27 студентів, яких жорстоко стратили за наказом Муравйова.

Фільм «Крути 1918» вийшов у прокат 7 лютого 2019 року. Стрічку зняв режисер Олексій Шапарєв. У ролях – Остап та Дмитро Ступки, Євген Нищук, Віталій Салій та цілий ряд молодих акторів, які, власне, і зіграли героїв-студентів.

Отож, ділимося своїми враженнями від кінофільму.

Інна ДАН, старша дизайнерка:

– У мене фільм викликав двозначне відчуття. Адже він – про нашу історію, наших юнаків, наш фільм… І хочеться знайти хоч щось, аби дати позитивний відгук. А це не легко.

Мабуть, лише ідея гарна – зняти фільм про події в Крутах. Все! Хоча ні, саундтреки теж непогані. Вони підсилили враження у фінальних сценах, коли більшовики розстрілювали хлопців і коли рідні зустрічали потяг, з надією заглядаючи в обличчя юнаків, що повернулися живими.

Це – «сирий» фільм, «недоготована страва», яку і їсти не хочеться, і викинути шкода. На жаль

Але як можна було так непрофесійно підійти до історичного фільму?! Таке відчуття, що писали сценарій студенти і знімали цей фільм студенти, і знімались у ньому актори-студенти (не всі, переважна більшість)…

Багато важливого і, мабуть, головного залишилося ніби за кадром. Відчуття, що тобі говорять напівправду, не полишало. Сумно.

Олексій ПРИЩЕПА, журналіст:

– Передивившись фільм «Крути 1918», оцінюю його у 5 балів з 10. Слабка гра деяких акторів. Муравйов взагалі показаний якимсь наркоманом-дурнем. Слабка операторська робота у батальних сценах. Тобто – статична зйомка.

Зараз «модно» використовувати у бойових сценах ефект присутності

Незрозуміла розкадровка подій. Наприклад, сцена з полоненими хлопцями, які в першому кадрі одягнені, а у наступному – сидять уже в білизні…

Після 18 переглядів «Кіборгів», одного перегляду «Крути 1918» цілком достатньо. І бажання передивитись його ще раз не виникає.

Поліна НАЗАРЕНКО, журналістка:

– Якби фільм про такі події зняли в Голлівуді, «мурахи» бігали б по шкірі, ми б плакали, переймалися долею героїв. На жаль, у «Крутах 1918» чогось не вистачило, не зачепило «по повній».

Гра акторів непереконлива. В деяких моментах вони неприродні, в інших – переграють. Деякі сцени виглядають занадто штучно і примітивно. Шкода, але негативний персонаж, Муравйов, виявився найпереконливішим і найяскравішим, завдяки талановитій грі актора Віталія Салія.

Емоції від перегляду більше пов’язані з аналогією подій 100-річної давності й нинішніх

Сумно від того, що і тоді, і зараз першими під ворожі кулі потрапили юні недосвідчені добровольці. Гірко, що ціна свободи – життя. Що вирішують, кому жити, а кому ні, отакі наркомани і маніяки як Муравйов. Таких персонажів доволі і зараз у нас на Сході. І серед тих політиків, які вирішують долю України.

Алла ЛАДОВИЧ, дизайнерка:

– Щоб до кінця зрозуміти стрічку, довелося переглянути двічі. Чіткої відповіді не можу дати – чи сподобався мені фільм.

По-перше, це наша історія, молоді гарні актори, чутлива і захоплююча музика. Якби не одяг того часу, я б сказала, що це події 2014 року. Коли молоді люди, які не до кінця розуміли, що таке війна і які наслідки на них чекають, віддавались своїм почуттям, переконанням, амбіціям.

Фільм «Крути 1918», на мою думку, більше присвячений політиці, аніж передає долі людей та їх переконання

Майже всі події відбуваються вночі, таке відчуття, що вдень взагалі нічого не траплялося. Доводилося напружено вдивлятися в екран. Не зручно читати титри з перекладом з інших мов, потрібно було ставити на паузу або відмотувати назад. Актори інколи з’являлися нізвідки, і важко було зрозуміти, що ж відбувається.

Якось сухувато вийшло, очікувала більше емоцій. Тільки останні кадри (повернення героїв) викликають сльози, а хотілося, щоб весь фільм був таким.

Із позитиву – виникло бажання прочитати історичну інформацію про ті події.

Ірина ПРИМАК, випускова редакторка:

– Одразу хочу зауважити, що враження залишилися неоднозначні. По-перше, зайвий раз ознайомитися з черговою художньою версією значущих історичних подій ніколи не завадить. Пережити бурхливі епохальні потрясіння разом із героями було цікаво.

Однак автори стрічки, на мій погляд, напхали у сценарій аж надто багато. Тут тобі й революційно-політичні потрясіння, й розвідка, і сцени бою, і розстріл, і романтично-любовна лінія, і проблеми моралі, патріотизм, почуття обов’язку перед Батьківщиною – усе нашвидкуруч скинули в один «компот» і збовтали. Можливо, таким і був задум.

Про споконвічні кіношні ляпи нехай висловлюються експерти, однак демонстрація, наприклад, телефонного дзвінка з ешелону, котрий мчить зі швидкістю сучасного «Хюндаю», у будь-кого викликає посмішку.

Про серйозніше. Цікаво було б зазирнути у голови юних глядачів після перегляду стрічки. Що вони відчувають, дивлячись, як на екрані гинуть їхні ровесники. Такі ж фактично діти. Які так само любили своїх близьких, любили життя, пустощі, мали свої плюси й недоліки у вихованні. Що змусило їх отак миттєво подорослішати, свідомо наразити себе на небезпеку? 

Якщо такі думки зароїлися в головах теперішніх юнаків, то робота авторів стрічки недаремна

Деякі сцени у фільмі, безумовно, зачепили. Ніч, яку на станції в Крутах переживають хлопці перед розстрілом, дивитися без емоцій неможливо. Ще безвусі пацанята, а вже відчули на собі подих смерті. Оте, як вони тремтячими від холоду руками ділилися по-братськи льодяниками. А ще півдоби тому кидалися кашне товариша і демонстрували приклад тодішньої, сторічної давнини дідівщини. Як вони співають гімн України в останні хвилини життя. Чесно, як жінка  й мати, у ці моменти якось не дуже думала про патріотизм і почуття обов’язку. Скоріше сприймала цю сцену через призму почуттів і емоцій – їм же, хлопчикам, холодно, страшно, боляче.

Не можна не відзначити й гру актора, котрий втілив на екрані образ більшовицького командира Муравйова. Це ж треба було таку, пробачте, падлюку зіграти. Гра з паровозиком під класичну музику в наркотичному дурмані та ще й напередодні бою – такий коктейль негативу вихлюпнувся на глядачів від цього персонажу. Не залишив байдужим і образ генерала Савицького, котрий усвідомлював, що фактично посилає на смерть старшого сина й закликає до почуття патріотизму молодшого.

Загалом було цікаво зазирнути у минуле сторічної давнини, витратити майже дві години, аби дійти до висновку, вкладеного у голови глядачів сценаристами: «Тепер ти знаєш ціну свободи – її не буває без крові».