Тетяна Федоровська колись була методистом, потім художнім керівником у нашому Будинку культури. Пішла звідти через конфлікт з керівництвом. Після того пережила два інфаркти та інсульт. Три роки майже ні з ким не спілкувалася. І ось тепер вона повернулася до творчого життя.
Зараз Тетяні 61 рік. За лірично-драматичний сопрано її назвали «золотим» голосом Сватівщини. Вона сама пише вірші та музику, випустила власний альбом авторської пісні «Осінній блюз». Співала у сватівському народному ансамблі «Пролісок» з 1978 року і майже 15 років керувала ним. Сьогодні працює з новим музичним колективом.
Оновлено: на жаль, 25 грудня 2021 Тетяни Миколаївни не стало. Пішла у вічність талановита поетеса, співачка і композиторка, яка виховала не одне покоління вокалістів на Сватівщині.
Ось як співає Тетяна Федоровська:
Тетяна вже дорослою у 70-х роках переїхала з Росії до села Кругле Сватівського району разом із батьками. Закінчила музично-педагогічне училище і працювала вчителем музики у Круглівській школі.
Шанс на велику сцену Тетяна втратила
Мій перший педагог по вокалу ще у музичному училищі у Валуйках готував мене до сцени. Рекомендував продовжити навчання на більш професійному рівні. Але тоді я ще не знала всіх можливостей, які відкривалися переді мною. Це вже потім я зрозуміла, що момент був упущений.
Мої батьки в Україні прожили недовго, бо поїхали разом з трьома моїми братами і сестрами на заробітки в Сибір. Я ж не поїхала з ними. В Сибірі батьки невдовзі загинули. Тому я мусила допомагати своїй молодшій сестрі, коли вона після школи вступила до інституту. Тоді я вже переїхала до Сватового і працювала вчителем музики в школі № 7.
У Будинку культури я почала працювати на посаді методиста в 1979 році. Отримувала зарплати 70 рублів. Писала сценарії до свят, плани концертних виступів, була ведучою. Окрім основної роботи грала у спектаклях Сватівського народного театру. Я не дуже полюбляла театральну діяльність, бо театрал з мене такий собі. А от дивитися вистави дуже люблю.
Тетяна Федоровська у виставі "Наталка-Полтавка". 1985 рік
Я приїхала з Росії, тому не знала української мови. Вперше мене буквально змусив вивчити українську тодішній голова адміністрації Володимир Просін. Одного разу він визвав і каже: «Пишеш сценарій заходу на українській мові і сама будеш ведучою». Боже, я тоді всю ніч писала сценарій зі словником та ще й потім вела концертну програму. Але впоралася. Вже за пару місяців роботи українська стала для мене як рідна. Найбільше я люблю українські пісні. На моє переконання, вони звучать більш м’яко і мелодійніше, багатше і красивіше.
За радянських часів виступали перед партійними робітниками. Кожна пісня була ретельно підібрана. Не дай Боже, сказати якесь необережне слово, що не сподобається партійному активу, який завжди сидів у перших рядах глядацької зали.
Два інфаркти і інсульт — через звільнення
У Будинку культури я пропрацювала 36 років. Коли художній керівник Ангеліна Шмельова пішла на пенсію, мене визвала Люба Петровська, яка тоді була директором, і каже: «Таня, скільки ти будеш методистом? Приймай «Пролісок». Спочатку я боялася, що не впораюсь. Це було у 2001 році.
Ансамбль «Пролісок» мав статус «народний», утворився ще у 1963 році. Через деякий час я зрозуміла, що ансамбль потрібно оновлювати більш молодими співачками. Тому на базі ансамблю я створила жіночий вокальний квартет та дитячу вокальну студію — ансамбль «Волошки». Після того як пішла з роботи, «Пролісок» розпався. Хоча начебто сьогодні Валерій Ляшик намагається його відродити. Сподіваюсь, йому це вдасця.
Сватівський народний ансамбль «Пролісок». 2006 рік
З Будинку культури я вимушена була піти через особистий конфлікт з керівництвом. І не тільки у мене. Тоді багато хто звільнився. Я трималася. Але останньою краплею було, коли новий директор в районній газеті написала про мене брехню. Після того у мене стався інфаркт. Потім ще один. Потім інсульт. Три роки я майже ні з ким не спілкувалася. Підтримала мене у тяжкі хвилини моя рідня — дочка та двоє онуків.
Повернулася до роботи через три роки депресії
Після трирічної перерви виявилося, що мене не забули і до мене звертаються по професійну допомогу. Я і досі працюю з учнями шостої школи. Не так давно утворився новий жіночий пісенний колектив «Горицвіт». Зібралося шестеро молодих жінок, четверо колись співали у «Проліску». Ліля Лазебна працює культорганізатором у міському клубі. Інна Кравченко — вихователь у дитячому відділенні Сватівської психлікарні. Тоня Клименко працює у районному молодіжному центрі. Наташа Русавська — музичний керівник у дитсадочку, Оксана Алдакімова — шкільний вчитель, а Олена Шевцова — приватний підприємець.
Дівчата прийшли і попросили про допомогу. Я сказала, допоможу, але ні за ким бігати не буду. Спочатку у нас навіть приміщення не було для репетицій. Займалися там, куди пустять. Потім Ліля запросила до етно-студії «Слобожанська хата», де ми й облаштувались.
Ансамбль "Горицвіт". 2018 рік
Костюми для «Горицвіту» готуємо власноруч, як і всілякі прикраси, вінки, іншу необхідну атрибутику. Поступово набираємося досвіду і сьогодні нас вже запрошують майже на всі міські та районні заходи. Не забуваймо, що такі художні колективи — це спілка однодумців. Сюди приходять люди, які люблять співати, і займаються цим у свій вільний час.
Улюблені учні і найкращий виступ
Фотографії моїх улюблених учнів висять у мене вдома і щоранку, коли прокидаюся, то обов’язково з ними вітаюся. Ми частенько спілкуємося і для мене вони, як рідні діти. Це мені зігріває серце та душу і нагадує, що життя прожите недарма.
«Москалі зі сходу приїхали» — такі недобрі слова ми почули у спину, коли наше тріо приїхало виступати у Карпати. Це було більше 10 років тому в містечку Славське. Зі мною були Люба Петровська та Алла Лебединець. І от виходимо ми на сцену, глядачі насупилися, а Люба зі сватівським короваєм у руках як видасть голосно українською вірші нашого Миколи Уманця: «Ми далеко не столичні. Не торкалась нас хвала! Тож до слави ми не звичні. Ми, як кажуть, із села...». А потім як заспівали українські пісні, то глядачі нас ще довго зі сцени не відпускали та ще три дні за нами ходили, вже своїми короваями пригощали, подарунки дарували. Це був один із найяскравіших наших виступів.
