Цього літа на чемпіонаті України з легкої атлетики Андрій Руденко став переможцем у штовханні ядра та метанні диску в категорії спортсменів із вадами зору.

Мріяв про Олімпіаду

Восьмикласником хлопець спробував свої сили в легкій атлетиці. Але, зізнається, спочатку не сподобалося. Однак спорт все ж таки вабив. І вже наступного року з’явилося бажання ще раз спробувати.

Тренер з легкої атлетики Надія Таратухіна побачила в Андрія гарні перспективи. Тому наполегливо займалася з хлопцем, возила на різні змагання, де він і справді показував непогані результати.

Саме тому у десятому класі Андрій поїхав навчатися до вищого училища фізичної культури, пізніше поступив в училище в Броварах. А от далі зі спортом не склалося.

– За спеціальністю працювати не хотів. Працював і на заправках, і водієм, і в пекарні. Не тренувався в цей час, – зізнається хлопець. – Та весь час хотілося повернутися у спорт. Постійно переглядав в інтернеті різні спортивні ролики, слідкував за змаганнями. І врешті-решт з’явилася заповітна мрія: взяти участь в Олімпійських іграх.

У спорт повернула хвороба

Біда завжди приходить несподівано. У 2016 році Андрію встановили діагноз: «атрофія зорових нервів». Він почав лікуватися в Мені. А одного разу вирішив завітати до свого тренера Надії Таратухіної, поговорити, дізнатися, чи може стати у нагоді.

Так і почали потихеньку займатися, їздити на змагання. Лікарі кажуть, що не можна тренуватися, треба берегтися, не перенапружуватися. Коли краще почуваюся, коли гірше, то тиск, то очі, то спина, то грижі почали з’являтися. Буває, тренування проходить добре, інколи через погане самопочуття займатися важко. А взагалі спорт допомагає боротися з недугами, хвороби відійшли на другий план.

Долаючи біль, життєві негаразди і проблеми, хлопець повільно, але наполегливо йшов до своєї мети. Були періоди зневіри і розчарувань, та ніколи не дозволяв собі розслабитися, махнути рукою.

Хвороба поділила життя Андрія на «до» і «після». До цього він працював і жив з дружиною у Києві. Сподівалися там знайти і гарну роботу, і щастя в особистому житті. Але потім пережив розлучення, про яке не хоче говорити.

Доля звела спортсмена з медсестрою, покохали один одного і тепер живуть разом у Величківці, що за кілька кілометрів від Мени, виховують улюблену донечку.

Працює Андрій в Мені, де живуть його батьки. Про своє повернення зі столиці не шкодує.

– Комусь краще у великому місті живеться, а фермер, наприклад, не уявляє життя без землі. Мені тут і дихається легше, і з’являються життєві сили, – ділиться спортсмен. – Тут у мене є натхнення займатися спортом. У Києві, звісно, насичене життя, можна відвідувати всілякі цікаві заходи, бути в епіцентрі життя. Але все одно відчуваєш себе роботом.

І тут же цікавиться, що нового в столиці. Бо ж, мабуть, не зовсім відпускає Київ, де пройшла частина його життя.

Готується до Європи

Після перемоги на чемпіонаті України спортсмен хоче зробити, як він каже, «передих» від спорту. Але у вільний  час Андрієві не доводиться відпочивати вдома: має щодня їздити з Величківки на роботу в «Менський комунальник», допомагати батькам, вдома по господарству. Через напружений графік дня і тренування не вистачає часу на спілкування з рудою, як і тато, п’ятимісячною донькою Златою.

Батьки відмовляють сина від занять спортом. Мовляв, він і так має багато обов’язків. Але Андрій вважає інакше:

– Усієї роботи не переробиш. Окрім рутини, хочеться чогось досягти у житті, зробити щось визначне.

Уже після того, як Андрій став чемпіоном України, батьки таки погодилися з сином. Похвалили, сказали, що молодець.

Андрій розповідає, що часто нервується, через це зникає мотивація і впевненість у власних силах. Тоді спортсмена підтримують друзі, кохана, тренери. Кажуть – не здавайся! І він не здається.

Узимку на Андрія Руденка чекають відбіркові змагання в Дніпрі на чемпіонат Європи з легкої атлетики, до яких він почне готуватися після того, як впорається з буденними обов’язками і підготує господарство родини до зими. Впевнений, що встигне. Адже мрія варта того, щоб за неї боротися.