Рак не зломив 32-річну життєлюбну корюківчанку Катерину Менську, навпаки – розставив пріоритети і навчив з легкістю ставитися до будь-яких проблем у житті. А ще відфільтрував її оточення – на людей справжніх і випадкових. Про пережите вона хоче навіть написати книгу.
Усе розпочалося з невеличкої кульки на шиї
Проблеми з горлом у Каті почалися близько восьми років тому. Незадовго до цього вона народила сина Ростислава.
Довго і безрезультатно лікувалася, та невелика кулька зліва нікуди не зникала, а навпаки росла. Згодом їй стало важко ковтати, а потім і зовсім за ніч перекрило дихання.
І лише лікар-терапевт Корюківської райлікарні Микола Васянович запідозрив неладне та наполіг обстежитися в онкодиспансері. У Чернігові УЗД одразу показало: рак щитоподібної залози з метастазами у лімфозувол.
Коли лікар вже говорив про це Каті, її мама ще ні про що не здогадувалась. Жінка сиділа під кабінетом УЗД і просто чекала на доньку. А її життєрадісна енергійна Катя вибігла звідти такою, як завжди – з посмішкою, бо вже вирішила так: за чотири дні будуть результати гістології, тоді й думатиме, що робити далі. Не зізналася й чоловікові вдома.
А за чотири дні вийшло так, що у Чернігів по результати обстеження треба було їхати мамі, бо у Каті захворіла маленька донечка Мар’янка.
Мама зателефонувала з лікарні: «Катю, мені нічого не сказали. А що тут написано –не доберу», - згадує Катя.
Мама постійно плакала. Її серце розривалося на шматки від болю за єдину донечку. Не було сліз лише у Каті.
Вона з перших днів не сприйняла цей діагноз. Ну, рак та й рак. Не більше ніж запалення легень. Хоча й розуміла, що операції не уникнути. І на це потрібні значні кошти.
Чоловік сказав: «Бери кредит»
Вперше Катя вийшла заміж 19-річною. Потім ще раз, вже у 30 років – і знову за свого ж чоловіка!
- Я думала: він старший, тож обов’язково мене захищатиме і підтримуватиме, а він намагався виховувати і в усьому обмежувати, - зізнається Катя. – Спочатку не хотів, щоб я навчалася на стаціонарі – казав, йди на «заочку». У нас вже був син, я працювала на двох роботах у Чернігові і вчилася. Через нерозуміння одне одного ми тоді вперше розлучилися. Було важко, доводилося дитину і в інститут брати з собою. Ростик разом зі мною навіть державний іспит складав, чим дуже розсмішив мого декана! Нам поставили «відмінно»!
А потім економіст-маркетолог сховала свій диплом у шафу - і пішла працювати офіціантом у ТГК «Бреч». Заради дитини знову вирішила зійтися з чоловіком.
Але він був проти такої роботи дружини, бо працювати доводилося допізна, а потім ще серед ночі додому добиратися. І Катя поступилася – звільнилася, щоб бути поруч з чоловіком і сином. Ростик на той час вже пішов до школи.
Та бути без діла непосидюча Катя просто не могла! Тож невдовзі пристала на вакансію офіціанта у кафе «Хуторок». Не треба нікуди їхати, вдома, у Корюківці.
І знову: з одного боку – чудовий колектив, з яким приємно і легко працювати, з іншого: невдоволення чоловіка і сімейні сварки. Та втрутилася доля – Катя дізналася, що вагітна.
Друга вагітність протікала складно, і її постійно доводилося зберігати. За свою донечку Мар’янку Катя понад усе вдячна лікарю-гінекологу Надії Веренько та неонатологу Наталії Васянович.
Офіційно розлучене подружжя знову взяло шлюб. Двоє дітей повністю забирали увагу мами, тиснув сімейний побут.
Катя не спілкувалася з друзями, все закинула. У неї навіть мрій не було. Тоді і спіймала вона себе на думці, що стає саме такою, яку собі замовляв її чоловік.
Аж тут – рак. Втрутився і все перевернув з ніг на голову. А чоловік сказав так: «Треба операція – бери кредит, грошей нема».
«Обіцяю тобі, мамо: я одужаю!»
Чотири дні – від постановки діагнозу до результатів гістології – змінили все у житті молодої жінки. Недуга, як лакмусовий папірець, показала, хто чого вартий у її житті.
- Крім рідних, першими про мою хворобу дізналися колеги з перукарні, де я тоді працювала, Яна Фурман та Іра Настояща, - згадує Катя. – Пам’ятаю, як почувши це, Яна навіть ножиці впустила. А я посміялася і побігла. Наступного дня мої дівчата вже виставили в Інтернеті прохання про допомогу з банківськими реквізитами.
А потім у Каті на деякий час замовк телефон. Друзі боялися дзвонити. Телефонували далекі знайомі, чужі люди.
І гроші йшли на картку перших чотири дні, а тоді допомога надходила вже лише від родичів, друзів та їхніх знайомих, які набралися сміливості говорити про хворобу Каті вголос.
Кожній гривні раділа Катина мама, бо це була єдина надія на порятунок її донечки. І не переставала плакати.
Я її дуже просила: «Мамо, не плач, все буде добре. Я тобі обіцяю: я одужаю!» У мене і справді була велика сила волі і надзвичайне бажання видужати.
Катя з мамою. Другий день після операції
«Ти псуєш нам онкостатистику!»
Операцію по видаленню щитоподібної залози зробили 13 листопада 2017 року у Чернігівському онкологічному диспансері. Потім була радіойодтерапія.
Нудота, блювання, сонливість, апатія, випадіння волосся і покришені зуби – як наслідок «хімії». Однак Катя не була б собою, якби розкисла! Вона постійно посміхалася і жартувала, здригаючи хворобливу тишу онкодиспансера своїм непереборним оптимізмом і переливчастим сміхом.
Онколог Олександр Колотило виписав свою неординарну пацієнтку на п’ятий день з посмішкою і словами: «Катю, їдь додому, ти псуєш нам статистику!»
В ізоляції
Новий рік і Різдво у 2018-му Катя Менська вперше зустріла не вдома. Після кожного радіойоду пацієнт стає небезпечним для оточуючих, особливо для дітей і вагітних.
Її, радіоактивну, на місяць забрала до себе її безстрашна бабуся.
- Чоловік привозив мені речі, брав дозиметр і вимірював моє випромінювання, а я хотіла, щоб він мене обійняв хоч на секундочку! – згадує Катя.
Коли небезпечна доза спадала, Катя приходила додому і стукала у вікно. Тоді чоловік одягав дітей, щоб вона могла з ними трішки погуляти на вулиці. Але у жодному разі – не обійняти чи бодай доторкнутися…
Перші сльози
Тепер Катя Менська – інвалід ІІІ групи. Кожні три місяці – дороговартісні аналізи, кожні півроку – радіойод. Прийом гормонів щодня і на все життя, оскільки життєвоважливого органу – щитоподібної залози – вже немає.
І як часто буває, український препарат не підійшов, бо на нього у Каті алергія. Приймає німецький, дорожчий, але й він «садить» серце, викликає сонливість та апатію. Додалося супутніх проблем, як камені у нирках та інші.
Однак, все це для неї - другорядне. Головне: вона позбулася свого страшного недугу! Коли їй на черговому огляді лікарі сказали «ти здорова», Катя заплакала.
Це були її перші сльози за п’ять важких місяців, відколи дізналася про свій страшний діагноз.
Знову з’явилися мрії!
Катя здолала хворобу, а от її сім`я не витримала труднощів. Влітку вона зібрала речі і переїхала у квартиру своїх батьків. З дітьми.
Каже, сама запропонувала чоловікові розійтися, і він не перечив. Зараз подружжя перебуває у процесі розлучення.
- Не отримати підтримки від чоловіка, залишившись сам на сам з хворобою, стало для мене найбільшим ударом. Хоча батько він – просто чудовий і, мабуть, найкращий у світі! - каже вона. - Допомагає з дітьми, виховує, забирає до себе, любить їх і вони його безмежно люблять…
А що я? Знову почала читати, малювати і мріяти! У мене, виявляється, так багато мрій!
Катя зізналася, що навесні планує віддати донечку до садочка і піти на роботу. Мріє побувати у Грузії і ще багато де!
Про пережите і те, чому її навчила хвороба, хоче написати книгу. Але найбільше прагне відпустити ситуацію, яка склалася, бо поки що вона її ще міцно тримає.
«Я зобов’язана бути здоровою!»
Все матеріальне враз відійшло разом з пережитим на другий план. Катя переконана: все можна вирішити і з будь-якої ситуації є вихід! Нема нічого неможливого, якщо вірити у позитивний результат і не давати жодного шансу підступним тривогам.
З пам’яті Каті не йде розповідь її двоюрідного брата Дмитра Підтереби, який працює у магазині «Техносвіт». До них зайшла старенька бабуся у дуже благенькому пальто зі словами: «Синок, поклади на картку отій дитині 100 гривень. Нехай одужує..»
- Я тоді так плакала, бо розуміла, що та сотня їй самій дуже потрібна, а може вона була й останньою у її гаманці! А тому на вулиці я з усіма вітаюся і посміхаюсь, бо хтозна, може, саме цей перехожий тоді мені теж допоміг.
Я розумію, що просто зобов’язана бути здоровою, адже дуже багато людей цього хотіли. І, головне, я ж обіцяла це своїй мамі!