47-річний Сергій Шевченко з села Перелюб Корюківського району втратив ногу у 32 роки. Виробнича травма назавжди змінила спосіб життя чоловіка, змусивши прилаштовуватися до сільського побуту. Сусіди.City побували у нього в гостях.
Крутий поворот
Той день зробив крутий поворот у його долі. У сусідньому селі Білошицька Слобода силос косили. На кормозбиральному комбайні трудився і Сергій Шевченко.
Комбайн вже не працював, бо Сергій закінчував роботу, як сталося жахливе і непередбачуване — його ногу затягнуло у барабан. І відтяло одразу.
У цей час його дружина Надія саме корову зустрічала у центрі свого села. Нічого не знала і не відчувала, доки сільський медик не повідомив приголомшливу новину: «Серьожі ногу відірвало…»
Уночі у Корюківській райлікарні Сергію Шевченку зробили операцію.
Рідні неабияк підтримали чоловіка. А мати тоді сказала синові найголовніші слова, які додали йому віри у свої сили.
На милицях Сергій повернувся у Перелюб, де на нього чекала сім`я і чимале сільське господарство. Сім місяців ходив на трьох «ногах».
«Таких охоронців нам не треба»
Протез Сергію робили у столиці. Близько місяця він перебував у Київському казенному експериментальному
Каже, надивився на людські страждання за цей час і зрозумів, що нема сенсу зациклюватися на своїй проблемі — треба жити! Бо в нього хоч однієї ноги немає. У інших — і ніг, і рук.
Сергію Шевченку дали ІІІ групу інвалідності пожиттєво.
Оскільки шоферувати — зась, попросився на місцевий цегельний завод. Каже, точив, зварював і був «старшим, куди пошлють». Потім завод розпався…
Та вдома, у селі, завжди вистачало роботи! Сергій справлявся з усім. Ба більше — окрім, господарства і городу, ще й п’ять биків завели з Надією!
Потім будуватися надумав. Свою хату віддав синам, а собі з дружиною поруч звів невеличку. З Шишківки перевезли зі своїм батьком бабусину хатинку і склали разом.
Тепер Сергій з Надією тут і живуть. Дорослі сини, коли з Києва приїздять, — поруч.
У нове помешкання Сергій підвів воду, планує облаштувати внутрішній туалет. Ванна вже є. Самотужки виклав
Разом з кумом зробили трактора, щоб легше городи обробляти. Хоче тепер мотор на дизельний змінити, бо бензин дорого обходиться.
Сергій з кумом
А до своєї автівки ніяк руки не дійдуть — часу немає! Хотів восени почати зварювати — місцевий священик попросив допомогти замінити підлогу у церкві. Як відмовиш?
Взимку теж не варіант — неопалюваний гараж. Нехай чекає вільної хвилини.
Сільський голова Юрій Циклаурі каже: щоб не запланували у селі, на Шевченка завжди можна розраховувати. Ноги нема, але є золоті руки. Торік Сергій допомагав сільському голові у встановленні нового в’їзного знаку у Перелюб.
І хоч за сільською працею, чоловікові вгору нема коли глянути, та хотілося б ще й постійну роботу мати.
Торік Сергій почитав у газеті, що сільськогосподарському підприємству охоронці потрібні — пішов. А там подивилися на нього і чесно відповіли: «Таких охоронців нам не треба».
Повернувся туди, де він просто необхідний — додому.
«Бо люблю»
Надія Петрівна розповідає, що її чоловік — затятий грибник! Має свої місця у лісі, збирає ще й сам маринує. Та по гриби її не бере, щоб не пленталась позаду. Натомість по ягоди ходять разом.
Чого це вартує її чоловіку — знає лише вона. Каже, немає такої роботи, яку б він не вмів виконати. Хоча, буває, важкий протез натирає, бо нога пітніє, особливо влітку.
Тоді на нозі виразки з’являються і болі такі, що з тиждень лежати треба, а не про роботу думати. Та дружина завжди підтримує чоловіка. Каже: «Бо люблю».
Минулого року Шевченки відсвяткували